|
(—в≥тл≥й памТ¤т≥ моЇњ матер≥ ™вдок≥њ ≤лар≥он≥вни)
|
ƒќЋя, ¬»—“ЋјЌј ќЋё„»ћ» “≈–Ќјћ»
(продовженн¤)
ўоб п≥двищувати осв≥тн≥й та ≥дейно-пол≥тичний р≥вень своњх актив≥ст≥в, парт≥йна влада зобовТ¤зала кожного з них самост≥йно опрацювати п≥дручник У≤стор≥¤ ¬ ѕ(б)Ф (У≤стор≥¤ ¬сесоюзноњ омун≥стичноњ ѕарт≥њ (б≥льшовик≥в)Ф. јнекдотично ≥ ком≥чно це часом вигл¤дало. “ой же ≤ван ѕашкович читати не вм≥в, але йому дуже вже хот≥лос¤ б, щоб однос≥льчани побачили його з книгою в руках, а не лише ≥з списом. ¬≥н виходив на вулицю, с≥дав на лавочц≥ б≥л¤ своЇњ хати ≥ чекав, поки хтось зТ¤витьс¤. “од≥ з вигл¤дом заглибленого в надруковане гортав стор≥нки, прицмокував ¤зиком ≥ н≥би про себе (але так, щоб чув перехожий) промовл¤в:
- Ќу й добр¤ча ж книга, ну й добр¤ча! Ќе дурень написав! Ќ≥, не дурень!
≤ ось одного разу, коли вкотре вже роз≥грувалас¤ ц¤ сценка, син-першокласник, що сид≥в поруч з батьком на лавочц≥, з дит¤чою безпосередн≥стю раптом зауважуЇ:
- “ату, то ¤к же ви читаЇте ту книгу, коли тримаЇте догори ногами?
≤ван бол¤че хлисьнув сина по зашитку ≥ зник за хв≥рткою. ѕ≥сл¤ цього його вже б≥льше н≥хто не бачив на лавочц≥ з книгою. ј по селу почала гул¤ти промовка: Ујну почитай мен≥ книгу, ¤ку не дурень написавФ.
Ќасувавс¤ 1933 р≥к. ќсобливо страшними були зима та весна. Ѕрезкл≥, н≥би скл¤н≥, блищали пухл≥ обличч¤ людей, безумн≥ погасл≥ оч≥, непевна хода такими ж пухлими ногами п≥дкреслювали безвих≥дь, в≥дчай ≥ безнад≥ю. ¬итрушувалис¤ останн≥ жмен≥ вис≥вок на кандвор чи зат≥рку, чистилас¤ останн¤ картоплина чи бур¤к. ƒ≥твора блукала садками, видивл¤ючись та вигризаючи на стовбурах слив та вишень напливи клею. ј ранньоњ весни висиджували б≥л¤ бер≥з, поки накапаЇ соку, щоб запити липов≥ бруньки.
ƒун¤ша з тривогою дослухалас¤ до страшних с≥льських новин, пригортаючи до серц¤ пТ¤тир≥чного та двор≥чного синочк≥в. ƒумки гар¤чково роњлис¤ в голов≥, билис¤ в скрон≥, шукаючи в≥дпов≥д≥ на одне ≥ те ж запитанн¤ Ц ¤к вижити, ¤к зберегти д≥тей? ¬ х≥д йшло все: вис≥вки, лушпинн¤ з картопл≥, бруньки та кора дерев, перемерзла тор≥шн¤ картопл¤, кропива, грицики, л≥совий салат, тор≥шн≥ жолуд≥Е ѕоки щось булькало в горщику чи сичало на сковор≥дц≥, житт¤ продовжувалос¤. ќдному Ѕогов≥ в≥домо, ¤к вдалос¤ вижити, хоча вс≥ хиталис¤ в≥д найлегшого весн¤ного в≥тру. Ћедве переставл¤ючи пухл≥ ноги, ƒун¤ша та њњ чолов≥к ћикола разом з ≥ншими нап≥вмерц¤тки з ранку ≥ до вечора в пол≥: с≥вба, посадка, прополка (тод≥ ≥ зернов≥ пололи в≥д бурТ¤н≥в), обкопуванн¤ канавами бур¤кових плантац≥й. ÷укров≥ бур¤ки Ц це особливо важка прац¤.
јле незважаючи на це, ж≥нки охоч≥ше працювали саме на бур¤кових плантац≥¤х: адже тут, кр≥м звичайноњ м≥зерноњ оплати (150 г жита й 15 коп. за трудодень), давали ще й цукор.
¬ ¤кийсь час, наслухавшись верб≥вник≥в про безкрайн≥ простори незайманоњ земл≥, багатства л≥с≥в ≥ р≥чок, райськ≥ можливост≥ тамтешнього житт¤, ™вдок≥¤ з чолов≥ком њдуть до —иб≥ру. ѕобачене ви¤вилос¤ майже таким, ¤ким вони у¤вл¤ли з розпов≥дей. јле майже з перших дн≥в перебуванн¤ на сиб≥рськ≥й земл≥ њм обом все част≥ше ≥ част≥ше приходила в сни ”крањна, ота т≥сна, але така р≥дна картина, огорнена б≥лим кип≥нн¤м цв≥ту вес¤ного саду, р≥дн≥ обличч¤Е ≤ вистачило њх дл¤ тамтешнього житт¤ р≥вно на р≥к.
ј житт¤ котитьс¤ важною дорогою безк≥нечноњ хл≥боробськоњ прац≥, поту, пекучих мозол≥в, недоспаних ночей, рожевих над≥й на щаст¤ в майбутньому, що так наполегливо об≥ц¤ли вожд≥ ≥ парт≥¤. ≤ не дай боже комусь у цьому було засумн≥ватись! “ак≥ швидко нев≥домо куди зникали. ј ось јгаф≥¤ —еверин зникла по-≥ншому: готуючись до паски, поб≥лила к≥мнату, помазала глиною дол≥вку, а зам≥сть дор≥жок необачно застелила њњ газетами, на одн≥й з ¤ких, на њњ нещаст¤, був портрет вожд¤Е
ќтак ≥ набиралис¤ життЇвого досв≥ду, коли, ¤к ≥ про що говорити, чим застел¤ти в хат≥ дол≥вку, ¤к≥ св¤та св¤ткувати.
«а два роки до в≥йни довелос¤ пересел¤тис¤ до сус≥днього села, бо хут≥р л≥кв≥довувавс¤ ¤к адм≥н≥стративна одиниц¤. ѕоки облаштовувалис¤ на новому м≥сц≥, Упускали кор≥нн¤Ф, наступив ≥ 1941-й Ц л≥тн≥й погожий день, коли в серце ≥ душу ржавим цв¤хом встромилос¤ страшне ≥ не до к≥нц¤ зрозум≥ле слово Ув≥йнаФ. —початку майже щодн¤ туди, на в≥йну, когось ≥з чолов≥к≥в та молодих хлопц≥в проводжали, за п≥вм≥с¤ц¤ в неб≥ над селом ≥нод≥ натужно гули мотори н≥мецьких бомбардувальник≥в, що десь там, над —умами чи ’арковом скидали св≥й смертоносний вантаж. “од≥ н≥би зл¤кано хлопали постр≥ли. ” цьому вир≥ю залишилас¤ ™вдок≥¤ одна з трьома д≥тьми на руках, бо уже в к≥нц≥ червн¤ чолов≥ка моб≥л≥зували ¤к тракториста дл¤ евакуац≥њ ћ“нс≥вськоњ техн≥ки. Ѕожевол≥ла в≥д одн≥Їњ лише думки, а що ж буде дал≥. ¬ серпнев≥ тих≥ вечори можна було чути гурк≥т боњв, наче в≥длунн¤ далекого грому. ј в листопад≥ на подв≥рТњ зТ¤вивс¤ чужинець в зеленому мундир≥, ≥з закачаними рукавами, в кованих чобот¤х,хал¤ви ¤ких були схожими на глечики, з автоматом напоготов≥. ≤ пот¤глис¤ ще страшн≥ш≥ дн≥ окупац≥њ, тижн≥, роки нового пор¤дку. «Т¤вилис¤ ≥з своњх же староста, пол≥цањ. ¬день саме вони господарювали в сел≥, забираючи у людей дл¤ н≥мецькоњ арм≥њ всю живн≥сть, починаючи в≥д курки ≥ к≥нчаючи коровою. ј вноч≥ треба було д≥литис¤ з партизанами, що теж хот≥ли њсти. ¬трата на подв≥рТњ корови прир≥внювалас¤ до втрати годувальника, страшною трагед≥Їю дл¤ с≥мТњ. ≤ коли на ¤кийсь ≥з вулиць чутно було розпачливе ж≥ноче голос≥нн¤. ј то причин могло бути лише дв≥: або ж одержано похоронку на чолов≥ка, сина, брата, з¤т¤, або ж рознар¤дку на здачу корови. Ќе обминула рознар¤дка ≥ подв≥рТ¤ ™вдок≥њ. ≤ захлиналас¤ тод≥ не один веч≥р сльозами мати, об≥ймаючи притихлих ≥ перел¤каних д≥тейЕ
¬ вересн≥ 1943 року п≥сл¤ жахливоњ, св≥тлоњ в≥д пожеж≥ ноч≥, за першими к≥нними розв≥дниками вступила в село ≥ почала облаштовуватис¤ наша в≥йськова частина. Ќа обличч¤х людей були посм≥шки щаст¤, радост≥. ј надвеч≥р на перехрест≥ дор≥г —уми Ц —тепан≥вка хоронили оф≥цера Ц сапера: видно, занадто вже посп≥шав зустр≥тис¤ з р≥дними, до ¤ких ≥шов в≥д самого —тал≥нграда ≥ не д≥йшов ¤кихось 35 к≥лометр≥вЕ
ѕоступово все узвичаювалос¤, рад≥сть визволенн¤ злилас¤ з реальн≥стю в≥йськового часу, жорстокими вимогами тогочасного гасла У¬се дл¤ фронту, все дл¤ перемоги!Ф.
™вдок≥¤ знову з сапкою, вилами, грабл¤ми, з к≥ньми, волами. ј у в≥дсотност≥ до черги й з коровою Ц на культивуванн≥ чи боронуванн≥. ƒушили податки: здавали молоко, кур¤ч≥ ¤йц¤, мТ¤со, картоплю, ¤кщо щось пос≥¤но на город≥ ≥з злак≥в, то й зерно. р≥м податку натурою, ≥снував ≥ грошовий податок, займи Ц обл≥гац≥њЕ ¬се дл¤ фронту, все дл¤ перемоги! «а своЇчасною сплатою податк≥в досить суворо сл≥дкував ф≥нагент. ƒо боржник≥в приймалис¤ досить жорстк≥ м≥ри. —к≥льки було плачу ≥ сл≥з в с≥мТњ сус≥д≥в, де за борги описали ≥ забирали Їдину коштовну с≥мейну р≥ч Ц швацьку машину У«≥нгерФ, за допомогою ¤коњ дочка-≥нвал≥д обшивала всю свою багаточисельну с≥мТю ≥ ще дещо п≥дробл¤ла на житт¤.
ќсоблива нетерпим≥сть з боку кер≥вник≥в про¤вл¤лась до тих, хто, проживаючи на колгоспн≥й територ≥њ, не працював у ньому. ƒикою сценою розправи над тою с≥мТЇю почалос¤ л≥то напередодн≥ голодного 1947 року. Ќа к≥нець травн¤, коли на город≥ все уже з≥йшло ≥ зелен≥ло р≥вними р¤дочками, просапане, догл¤нуте, до –¤дченк≥в парою коней, запр¤жених у плуг, п≥д''њхав особисто голова колгоспу.
|