ЗАЧАРОВАНИЙ ЧАРІВНИК

Скільки себе пам’ятаю, у нас на кухні висіла й сьогодні висить гарно вирізьблена кухонна дощечка. Коли я підросла й стала допомагати мамі, то брала дощечку не звичайну - дубову, міцну, чорну, покриту шрамами від сокири та ножів, а гарну, яка світиться жовто-сонячно, посередині кораблик-вітрильник, обрамлений в коло, з безліччю маленьких трикутників. Але мама дозволяла на ній різати тільки хліб – берегла. Цю дощечку колись подарував мамі мій двоюрідний брат з села Шевченкове. Зараз він уже дорослий, а коли ходив до школи, займався в гуртку різьблення по дереву, яким керував ( і сьогодні керує ) Анатолій Володимирович Безлєпкін.
Зовні – дуже скромна людина, нічим особливим не виділяється. Але його витвори випромінюють тайну віків, яку ми ще не вміємо читати, розуміти, берегти. Коли я побачила ці чудо-двері – дух перехопило. А Анатолій Володимирович скромно сказав: ,, Це всього-на-всього двері до лазні.”
Як же можна створити таку красу? ,,Нічого складного, - відповів майстер, - треба лише навчитися вирізати трикутники і кола. Всього дві геометричні фігури – і все.” Придивилася – дійсно композиції з різноманітних трикутників та кіл, які чудернацько компонуються в квадратики, ромби, квіти, зірки...
- А що в орнаменті є власне українським? – запитую.
- Власне - різьба по дереву має глибокі корені, які сягають аж часів Київської Русі, а може, ще глибше. Сам я з Орловської області – росіянин, навчався в Одесі, проживаю в Шевченковім,де поруч живуть і українці, і болгари, і ґаґаузи. Створюючи той чи інший твір, не думаю про національне.
Але якщо придивитися, то центром майже кожного геометричного сюжету Анатолія Володимировича є коло що в народі символізує Сонце, отже, це символ світлих сил.
А ось підсвічник-трійчатник у стилі, як кажуть сьогодні, ретро. Від центрального ріжка, який вражає своєю стрункістю й довершеністю форми, відходять два голубки, на головах яких чаші для свічок. Але ж голуби – це один з улюблених птахів українців, воркотіння яких будить сільських жителів ранками, голубів часто дарують молодим на весілля як символ миру та сімейної злагоди і бажають жити в парі, як голубочки. Голубів випускають в небо випускники шевченківських шкіл, святкуючи останній в своєму житті шкільний дзвінок. Тому що вони обов’язково повертаються додому, навіть якщо їх відвезти за тисячі кілометрів. Про це розповідав мій дідусь, який має непогану голуб’ятню, любить цих птахів і теж не може пояснити чому. Може, за вірність своєму гніздечку, своїй батьківщині?
На підсвічнику вони голуби поєдналися хвостами. А ось на дверях книжної шафи, яку Анатолій Володимирович змайстрував сам і змонтував у стіні свого коридора, симетричні голубки шийками притулилися один од одного. Це знову гра трикутників (і хвости, і ніжки, і тільця, і дзьобики, і корони на голівках). І лише обрамлення очей цих птахів - те ж коло, символ Землі і Сонця. На нижніх дверцятах - квіти соняшників, а ці квіти в народі завжди символізували силу життя і сонця, достаток і здоров’я. Отже, ще одні двері—ще один гімн життю і сонцю.
На поличках цієї невеликої шафи позують для фото дрібні вироби і шкатулки, кухонна дощечка, тареля і велика ложка. Всі художньо довершені, а від ложки-ковша віє сивою давниною. Звертаю увагу на її форму – яйце: воно так і виблискує золотом. Яйце-це символ всесвіту, якому українці приділяють надзвичайно велику увагу і пошану (згадаймо Великодні крашанки!).
Є у колекції Безлєпкіна сюжетні пано, виконані технікою рельєфної різьби. На одному з них-зображення боротьби молодого легеня з трьохголовим Змієм. Це традиційний мотив народних казок, який майстерно повторив Анатолій Володимирович.
На іншому пано відтворено чудернацьку істоту з головою вовка, з рота якої виливається тюльпан полум’я, тулуб і хвіст – як у ящура, ще й покритий лускою. Виявляється, цій істоті притаманно ще й літати, бо її короткі ноги переходять у крила, покриті пір’ям, кінці крил закручені в спіральні кола.
Вражає легкість, витонченість і простота в пано «Княгиня Ольга». М’які хвилі довгого волосся повторюють і доповнюють одна одну. Рука княжни продовжує лінію одного пасма. І це створює ефект м’якої гармонії. Довгі коси є обрамленням цього художнього портрету. Автор вірний традиційним деталям: довгі дівочі коси до пояса завжди в Україні були найголовнішою ознакою дівочої краси. Можна сказати, що цей образ жінки – це образ прекрасної й простої України, яка просить благословення у Бога. І світить їй тиха зоря.
Безлєпкін каже, що він створює свої твори, повторюючи побачене, доповнюючи по-своєму, комбінуючи елементи на свій лад. Прочитувати й коментувати їх майстер не хоче: він зобразив, а ви – читайте.
За спеціальністю він - інженер, в різьбі по дереву – самоук, створює такі чудові речі, які одночасно й практично слугують його родині, й є джерелом життєстверджуючих сил. На питання, як прийшов до цього мистецтва, відповів дуже цікаво. Одна жінка, яка знається на гороскопах, сказала, що ім"я “Анатолій” вказує на те, що в родині є чи були, а може, будуть майстри по дереву. Ця думка влетіла у вуха дуже легко, так само й вилетіла. Однак, подорожуючи багато по Україні, Анатолій Володимирович бачив багато колекцій виробів з дерева і був зачарований ними.
Зацікавився, став збирати теоретичний матеріал. І, маючи добрі навички з креслення, зрозумів, що в нього все вийде. Адже кола і трикутники креслити вміє! Виявляється, жінка посіяла в підсвідомості слово, і воно дало свої рясні плоди. Істинно кажуть, що ми не знаємо, як наше слово відгукнеться! Добре, коли так, як у Безлєпкіна ,– тепер він має свою справу, яка приносить естетичне задоволення не лише йому й його родині, а й жителям району, що бувають на святкових виставках, беруть участь у конкурсі “Таланти твої Україно,” де часто митець виставляється . Фінансових внесків до бюджету сім’ї його вироби не дають – продавати їх не має змоги, виконує лише поодинокі замовлення.
Житло А. Безлєпкіна щедро прикрашене його виробами з дерева. Навіть у фірмових диванах, де є дерев’яні деталі, хазяїн заміняє їх своїми, прикрашеними різьбленням. Своїх учнів привчає до добросовісності, старанного труда, терпіння. Саме ці риси необхідні для того, щоб займатися таким видом декору, вважає митець. Дійсно, без старання і терпіння не отримаєш уміння – свідчить народне прислів’я.
На питання, чи не подавав Анатолій Володимирович на атестацію художника-прикладника, майстер відповів, що на це треба час. Звичайно, це голос скромності.
Які плани на перспективу? Почав вирізати великі маски. Які приваблюють митця оригінальністю, нестандартністю. Отже, Анатолій Володимирович на дорозі нових пошуків, нових ідей.
Ольга ФОМІНА,
Учениця 10 класу Вилківської ЗОШ №1